Пам’ятка для тих, хто мучить себе питанням «Чому інший вчинив так, а не інакше?»

Ви збентежені або навіть розгублені внаслідок вчинку іншої людини. Мучите себе питаннями: «чому так?», і «ну, як так можна?».
Це ті випадки, коли інший продовжує робити щось як і раніше, незважаючи на те, що:

  • ви домовилися робити інакше (наприклад, поривається доглядати за вашими рослинами або записує вас до лікаря без вашої згоди),
  • у нього є всі умови і можливості робити інакше, і, головне, він сам казав, що так для нього буде краще, зручніше (наприклад, так і заварює каву в чашці, не користуючись кавоваркою, яку ви подарували за його побажанням).

А буває, що вам просто незрозумілий вибір іншого (голосує не за того або  «за того» кандидата в президенти, вирішує більше не їсти м’ясо). З вашої точки зору інакше було б правильно, корисніше, ефективніше, а його вибір нерозумний, нераціональний, контрпродуктивний і т.п.

Тривалий стан збентеженості говорить про те, що ви безуспішно намагаєтесь
зрозуміти мотивацію вчинку іншої людини
вплинути на вибір іншого, проконтролювати його, поліпшити

Ви знову й знову ставите собі питання «ну чому так», і ніяк не можете заспокоїтися, адже варіанти мотивації приходять в голову в основному образливі, спрямовані проти вас («просто не поважає мене», «робить це навмисно, на зло», «хоче мені щось показати, що знає краще, що моя думка нічого не значить») або такі, що компрометують іншого («тому що нічого не тямить», «напевно дурень: іншого варіанту я не бачу», «допомагає онкохворим на волонтерських засадах… не вірю, що на таке можна піти безкорисливо, мабуть отримує якісь бариші»).

Як не мучитись питанням «Чому інший вчинив так, а не інакше?»

Складові

  • готовність зупинитися
  • рішення перервати замкнуте коло пошуку відповіді
  • вільний і усвідомлений вибір реакції

Послідовність дій:

1. Відповідаю собі на це питання наступним чином: «я не знаю, чому інший так вчинив, і в діалозі з собою або з третьою особою цього не з’ясую».

2. Запитую іншого, чому він так вчинив (це необов’язково, можна відразу переходити до п. 3): цілком може з’ясуватися, що у людини була резонна причина і діяла вона не на зло мені; проте може виявитись, що своїм вчинком вона цілком усвідомлено намагалася зробити боляче, спровокувати мене на реакцію.

3. Приймаю те, що інший має право чинити так, як вважатиме за потрібне, в тому числі неправильно з моєї точки зору, і відповідає за це сам.

4. Сприймаю вчинок іншого як даність: він вже так вчинив, я можу, але не зобов’язана(ий) терміново щось робити з цього приводу (змушувати його змінити вибір, намагатися «вправляти мізки», поліпшувати, рятувати ситуацію, взагалі якось реагувати).

5. Я теж маю право приймати рішення, виходячи з наявної ситуації та враховуючи вчинок іншого (наприклад, вибирати ті способи реагування, які будуть оберігати мою психіку, здоров’я, настрій, стан, а можу вступати в конфронтацію, захищати свої особистісні кордони – залежно від того, на що у мене є сили, енергія і в чому я бачу сенс).