Проблема відчуження від самого себе, складність у формулюванні своїх бажань і відчуттів досить поширена і настільки звична, що багатьма сприймається як просто така ось людська особливість, з якою нічого не поробиш.
Однак ця «особливість» формується з цілком конкретних причин і, головне: у нас є можливості для змін.
Тут ми розглянемо головну з цих причин – тривалі симбіотичні зв’язки з батьками. А також розберемося: чи можна виправити ситуацію, як відрізнити свої бажання від чужих очікувань, відстежити способи уникнення «зустрічі з собою» і врешті познайомитися з собою ближче.
Розвиток відчуження і страху залишитися наодинці з собою.
Для того щоб навчитися чути себе, необхідно усамітнення і час, щоб відкрити себе, прислухатися до своїх бажань, і все більш і більш ставати тим, хто ти є. Цю головну задачу, що стоїть перед кожним з нас, соціум часто не схвалює, більш того всіляко заохочує протилежне:
– повна ідентифікація з якоюсь роллю
«Я – мати і це головне моє призначення! Я живу тільки заради дітей, всю себе їм віддаю!»;
«Я вся в роботі, часу на якісь відносини просто не залишається…»
– присвячення себе тому, щоб виправдовувати покладені на нас очікування, заробляючи гроші, домагаючись поваги, виконуючи свій обов’язок перед батьками, країною або організацією, в якій ми працюємо
«Ти – наша надія!», «Ми всі на вас розраховуємо, візьміться за це, не підведіть нас!»
І звичайно найбільш потужним впливовим фактором у цьому процесі відчуження від себе є сім’я. Традиційне виховання, підтримуване нашою культурою, формує симбіотичні відносини.
Симбіоз – це коли батьки думають, відчувають і вирішують, як нам краще жити, за нас і замість нас. Підміняють бажання дитини своїми очікуваннями.
«Довіряй іншому більше, ніж собі!» Це ніби гасло, яким батьки намагаються прикрити свою лінію: ти повинен нам довіряти, а значить, не питай, чому ми так вирішили, – не став нас в незручне становище, – ми і самі не знаємо яким чином, але потім це напевно буде для твого ж блага…
Згадайте до болю знайомі, заїжджені шаблони для пояснення тих чи інших батьківських дій і стратегій:
«Батьки поганого не порадять»
«Вони діють в твоїх інтересах» (про які дитина зазвичай і не підозрює)
«Батьки знають, що для тебе краще»
«Не сперечайся: вони старші, у них більше досвіду» (ти, зрозуміло, старше них ніколи не станеш, так що вони завжди будуть знати краще, ніж ти сам)
Для дитини такі прояви батьківської потреби в контролі і владі виливаються в глобальну установку – «я більш довіряю іншому, ніж собі». Батьки хотіли, щоб дитина більше довіряла саме їм, але так зазвичай не виходить, і ця «довіра» поширюється і на інших (він «чомусь» більше довіряє і думці кращого друга, і тому, що скаже вчителька, і вказівкам ватажка такої бажаної для нього компанії хлопців і т.д.)
Та й самі батьки підтримують цю динаміку своїм прикладом некритичної довіри думкам інших людей.
Приклад 1. У магазині розмова з продавчинею: «Зважте мені півкіло цукерок». –«Яких?» І їй у відповідь: «А які вам подобаються?», «Які ви порадите?» або Все одно, на ваш вибір»!
Невже смак малознайомої продавчині виявляється більш цінним, ніж власний? «Ну, не зовсім так. Просто буває, що чогось хочеться, а чого саме не знаєш… » Так, буває. Але можна спробувати розібратися. Ви ж напевно прийшли в магазин не просто так, а тому, що вам чогось захотілося, солодкого в даному випадку. Саме час прислухатися до відчуттів і з’ясувати свої переваги на даний момент. Вам більше хочеться мармеладу або шоколаду, чогось з горішками або з пташиним молоком, ніжного або хрусткого і т.п. Такий собі кондитерський самоаналіз.
Приклад 2. На ринку при виборі одягу. «От не знаю щодо штанів, вони наче врізаються між ніг…» – «Що ви таке видумуєте, нічого там не врізається! Я, принаймні, нічого такого не бачу». – «Так? Ну, добре».
І були ж сумніви, своя сутність слабо відчувалася, але інший сказав, що все добре, значить, так воно і є. Візьміть паузу, відстороніться від завдання «треба вибрати», прислухайтеся до себе. Некомфортно, щось бентежить? Вам цю річ потім носити і поруч не буде продавця, який запевнятиме, що все в порядку.
З дитинства ми звикаємо до думки, що зі сторони видніше, які ми насправді.
«Треба ж, я і не підозрювала, але мабуть я насправді ось така, якщо вони так вважають! Значить вони щось таке побачили, чого я просто не бачу».
Поруч з іншим своє Я зникає, мозок вимикається, чужа думка змінює нашу, в своїх реакціях і висловлюваннях ми орієнтуємося на очікування оточуючих: як би їх не образити, не засмутити.
Навіщо витрачати свій час і енергію на те, що б дізнатися, чого ти насправді хочеш, який ти і що тобі потрібно, якщо можна просто запитати про це іншого? І десь тут маячить не цілком усвідомлювана ідея, нібито цей інший володіє якимось надприродним знанням.
Та й самі наші бажання наділяються дещо негативним відтінком. Своїми бажаннями живуть, нібито, тільки егоїсти. А хто ж хоче набути слави егоїста?
«Ні, ми такі ж, як усі: не звертаємо увагу на свої бажання, боремося з ними і живемо чужим життям! А як інакше? Адже всі так живуть…»
А ось ще одна розхожа думка: воля – це здатність протистояти своїм бажанням.
І в підсумку виходить так, що пізнавати своє Я, залишатися наодинці з собою досить важко, незвично, іноді страшно, та й взагалі – непристойно.
Способи існування, що оберігають від зустрічі з собою.
Існує кілька основних способів убезпечити себе і не допустити настільки лякаючою зустрічі з собою:
– постійно чимось займатися
дія оберігає нас від буття, адже якщо ти весь час чимось достатньо зайнятий, то не зобов’язаний бути кимось. Вибираючи, чим займатися, можна орієнтуватися або на внутрішнє «треба» (найчастіше успадковане від батьків: «треба щоб в будинку було чисто», «треба готувати», «нічого відпочивати, треба працювати»), або більш відверто випитувати підказки в іншого («може мені оладок для тебе напекти?»)
– з кимось злитися
завдяки якісній ідентифікації можна думати, що образ іншого в тобі – це і є ти, і отримувати величезне задоволення від уявного пізнання своєї сутності
«Моя дитина – це продовження мене. У нас все однакове: погляди, бажання, думки!»
– аналізувати іншого, щоб не аналізувати себе
це всілякі плітки, обговорення з подругами мотивів і найдрібніших нюансів поведінки партнера, дитини, відсутньої подруги, або особистого життя селебрітіз;
– замінити сутність Персоною (тобто тілом, одягом, макіяжем, аксесуарами, роллю)
людина приведе все це в порядок, їм же і придуманий і тоді відчує цілісність, задоволення, а головне спокій, тобто зніме тривогу, а не наблизиться до сутності.
При такому способі існування, умовна Катя не може вийти з дому поки не нафарбує ідеально очі, а не менш умовний Микола не може дозволити собі запросити Катю погуляти в парк, коли у нього мало грошей на кафе, адже гуляти в парку – несолідно.
Що з цим можна зробити?
Для початку необхідно виявити в собі і оскаржити ті установки, які заважають зустрічі з собою:
– «впізнавати себе – це важко, у мене не вийде»;
– «це все дурниці, навіщо дізнаватися, чого я хочу, хто живе своїми бажаннями?»;
– «іншому видніше, нехай краще він за мене вирішує, раптом я все неправильно зрозумію»;
– «я не сподобаюся така (такий), яка (який) я насправді».
Далі варто впоратися з почуттям провини за уявне «кидання» іншого, яке перешкоджає завершенню симбіозу. А також побачити іншу сторону медалі: вам так простіше і спокійніше, коли інший вас визначає, за вас вирішує і замість вас несе відповідальність за цей вибір.
Дорослі, які не відокремилися від своїх батьків, дуже переживають, що думають про них інші, чи задоволені вони. Ця стурбованість оцінкою і задоволеністю іншого проходить, коли людина пізнає себе і починає жити своїми бажаннями та цінностями замість того, щоб орієнтуватися на очікування оточення.
Адже якщо я чогось хочу, то і оцінюю результат своїх дій саме я, наскільки він відповідає моєму бажанню, намірам, прислухаюся до своїх відчуттів і розумію, чи влаштовує він мене. А якщо я реалізую очікування іншого, то, безумовно, той інший і буде оцінювати, це ж для нього результат, а не для мене, моя думка тут не має абсолютно ніякого значення.
Як тільки ми починаємо прислухатися до себе і усвідомлювати свої бажання, жити як раніше – батьківськими або чиїмись ще бажаннями і очікуваннями – вже не представляється можливим.
Гостро усвідомлюється протиріччя, яке вимагає розв’язання: вчинити так, як хочуть інші і отримати короткочасне задоволення від того, що ти хороша дочка, дружина, чоловік, працівник; або вчинити так, як хочеш сам і відчути якісне задоволення від істинного вибору.
Це задоволення перекриє відлуння почуття провини за те, що на місце іншого ми нарешті поставили себе.
